Распространение и угроза игромании 




В связи с повсеместным распространением игровых автоматов, их маскировки под лотерейные аппараты, их отсутствием контроля, в частности, возрастного, в игровых залах среди населения практически во всех возрастных группах началась своеобразная эпидемия игромании. Также свой вклад вносят и многочисленные онлайн-казино, которые не поддаются какому-либо контролю. Кроме этого серьезную игровую зависимость, порой с летальным исходом вызывают компьютерные игры, особенно онлайновые. Например известны такие вопиющие случаи. Например в Екатеринбурге после 12 часов, проведенных за компьютерной игрой в одном из местных клубов, 12-летний школьник был в бессознательном состоянии доставлен в больницу, где умер от инсульта. Врачи убеждены, что причиной трагедии стало чрезмерное увлечение мальчика виртуальными сражениями с монстрами. Подобные случаи далеко не редкость. Люди теряют время, деньги, рассудок и даже жизни из-за все более набирающей обороты болезни под названием "игромания".

ГО "СТОП АЗАРТ"

лінія довіри: 068 290 99 77

БАЙДУЖІСТЬ ВБИВАЄ, ГІРШЕ НІЖ КУЛЯ.

У всіх своїх бідах ми звикли звинувачувати владу. Ця традиція не нова - незадоволені були завжди, і ні одна, сама найкраща влада не зможе догодити всім.

Ні, я не виправдовую нашу нинішню владу, ні колишню, я взагалі не хочу говорити про владу. Вірніше я не хочу говорити про владу можновладців (Президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів), про них уже сказано-переказано, тому не хочу розводити непотрібну полеміку.

Поговорити я хочу про владу народу. Так саме про ту владу, яку наш народ має, але не використовує. Не про вибори і референдуми, тут все і так зрозуміло, а про силу громадської думки.

Головна проблема, з моєї очки зору, у тому, що майже всі українці дотримуються принципу «моя хата скраю» і їх не стосується те, що відбувається поза її межами.

Правильно, адже у всьому винна влада. Засмічені вулиці і зупинки громадського транспорту - винна влада, бо не налагоджене прибирання. Так вина влади "на ліцо", але хто засмічує вулиці і зупинки? Влада? Ні, це роблять пересічні громадяни.

Як можна навести порядок у країні, де ніхто не відчуває в собі потреби його дотримуватись?

Ми діємо за принципом - он він так робить, то чому мені не можна. А це неправильний принцип. І тут біда не в вибірковості правосуддя, яке, на жаль, має місце, а в небажанні нести відповідальність за свої вчинки.

Не можна виправдовувати свої дії тим, що когось за такі дії не покарали.

Ми можемо скільки завгодно скаржитись (вдома, товаришам, на форумах в інтернеті) на те, що поряд з нашим будинком аварійна гойдалка на дитячому майданчику, на якій можуть травмуватись діти, а влада нічого не робить, проте ніхто не набирається сміливості вийти і відремонтувати. «Це не моя справа» - так скаже кожен, «нехай ремонтують комунальники». Добре, не хочете ремонтувати самі, домагайтеся того, щоб це зробили ті, хто повинен... Але ж це треба щось робити!!!

Ми скаржимось на корупцію у державних установах, а самі несемо коробку цукерок тьоті Люсі у «собес», щоб вона швидше нашу заяву опрацювала. Парадокс?

Таких прикладів дуже багато. Пояснень цим прикладам теж дуже багато. Ми завжди поспішаємо,  завжди зайняті настільки, що нас не цікавить оточуюче.

Ми не підемо на вибори, бо впевнені, що саме наш голос нічого і не вирішить, а значить навіщо витрачати час. Потім ми звинуватимо пенсіонерів, в тому, що вони повелись на гречку і вибрали не того, кого ми хотіли.

Впізнаєте себе чи своїх знайомих і близьких?

Після цього ми хочемо жити краще?

А що ми для цього зробили? Ніхто не принесе кращого життя на тарілочці, за нього треба боротись, треба довести, що ми достойні цього кращого!

Кожен сам коваль свого щастя, а під лежачий камінь і вода не тече. Виборами нічого не вирішиш, навіть якщо всі приймуть участь у голосуванні і виберуть найдостойніших, це не вирішить всіх проблем. Потрібна співпраця народу і влади. Якщо влада не ініціює такої співпраці, це не означає, що вона неможлива.

Ініціатором повинен бути народ! Адже народ - єдине джерело влади. А значить, якщо обрані народом представники не можуть впоратися з поставленими задачами, то треба їм допомогти, треба вказати на недоліки, які в першу чергу потрібно ліквідувати. І народ це може, тільки не хоче.

Як? Та перш за все інформуванням:  побачив несправедливість - сповісти про неї (припарковано не по правилам авто, викидання сміття у не відведеному місці, порушення законів роботодавцями). Звичайно поодинокі звернення погоди не зроблять, але якщо явище набуде масового характеру проігнорувати його буде неможливо.

Не будьте байдужими, адже саме від нас залежить майбутнє нас і наших дітей.

Принцип відродження нації

Принцип відродження нації - це правління Ісуса Христа, втілення в життя суспільства Божих стандартів.

 Не секрет, що світом матеріальним керує світ невидимий - духовний. І як би ми не сперечалися про існування Бога, але незаперечним є те, що все, що неможливо зробити нам самим, ми завжди покладаємо на Того, Хто є Цар і Володар Всесвіту, - і Він ніколи нас не підводить і ніколи не запізнюється. Якщо людські закони входять у протиріччя з законами Божими, суспільство завжди страждає, бо воно приречене на знищення або зубожіння. Ми повинні нарешті зрозуміти верховенство влади Ісуса Христа, яке встановив Отець Небесний. Саме тому, будь-яка влада, будь-яка держава, яка хоче просуватися вперед, має стати на коліна перед Христом - Спасителем наших душ. Сьогодні Бог, як і раніше, все ще сидить на Своєму Престолі. Він все ще керує справами людськими, і коли влада це визнає - країна має велике майбутнє. Немає майбутнього у тих, хто не визнає свого Творця і Спасителя, Який подарував нам нове життя.