БАЙДУЖІСТЬ ВБИВАЄ, ГІРШЕ НІЖ КУЛЯ.
У всіх своїх бідах ми звикли звинувачувати владу. Ця традиція не нова - незадоволені були завжди, і ні одна, сама найкраща влада не зможе догодити всім.
Ні, я не виправдовую нашу нинішню владу, ні колишню, я взагалі не хочу говорити про владу. Вірніше я не хочу говорити про владу можновладців (Президента, Верховної Ради, Кабінету міністрів), про них уже сказано-переказано, тому не хочу розводити непотрібну полеміку.
Поговорити я хочу про владу народу. Так саме про ту владу, яку наш народ має, але не використовує. Не про вибори і референдуми, тут все і так зрозуміло, а про силу громадської думки.
Головна проблема, з моєї очки зору, у тому, що майже всі українці дотримуються принципу «моя хата скраю» і їх не стосується те, що відбувається поза її межами.
Правильно, адже у всьому винна влада. Засмічені вулиці і зупинки громадського транспорту - винна влада, бо не налагоджене прибирання. Так вина влади "на ліцо", але хто засмічує вулиці і зупинки? Влада? Ні, це роблять пересічні громадяни.
Як можна навести порядок у країні, де ніхто не відчуває в собі потреби його дотримуватись?
Ми діємо за принципом - он він так робить, то чому мені не можна. А це неправильний принцип. І тут біда не в вибірковості правосуддя, яке, на жаль, має місце, а в небажанні нести відповідальність за свої вчинки.
Не можна виправдовувати свої дії тим, що когось за такі дії не покарали.
Ми можемо скільки завгодно скаржитись (вдома, товаришам, на форумах в інтернеті) на те, що поряд з нашим будинком аварійна гойдалка на дитячому майданчику, на якій можуть травмуватись діти, а влада нічого не робить, проте ніхто не набирається сміливості вийти і відремонтувати. «Це не моя справа» - так скаже кожен, «нехай ремонтують комунальники». Добре, не хочете ремонтувати самі, домагайтеся того, щоб це зробили ті, хто повинен... Але ж це треба щось робити!!!
Ми скаржимось на корупцію у державних установах, а самі несемо коробку цукерок тьоті Люсі у «собес», щоб вона швидше нашу заяву опрацювала. Парадокс?
Таких прикладів дуже багато. Пояснень цим прикладам теж дуже багато. Ми завжди поспішаємо, завжди зайняті настільки, що нас не цікавить оточуюче.
Ми не підемо на вибори, бо впевнені, що саме наш голос нічого і не вирішить, а значить навіщо витрачати час. Потім ми звинуватимо пенсіонерів, в тому, що вони повелись на гречку і вибрали не того, кого ми хотіли.
Впізнаєте себе чи своїх знайомих і близьких?
Після цього ми хочемо жити краще?
А що ми для цього зробили? Ніхто не принесе кращого життя на тарілочці, за нього треба боротись, треба довести, що ми достойні цього кращого!
Кожен сам коваль свого щастя, а під лежачий камінь і вода не тече. Виборами нічого не вирішиш, навіть якщо всі приймуть участь у голосуванні і виберуть найдостойніших, це не вирішить всіх проблем. Потрібна співпраця народу і влади. Якщо влада не ініціює такої співпраці, це не означає, що вона неможлива.
Ініціатором повинен бути народ! Адже народ - єдине джерело влади. А значить, якщо обрані народом представники не можуть впоратися з поставленими задачами, то треба їм допомогти, треба вказати на недоліки, які в першу чергу потрібно ліквідувати. І народ це може, тільки не хоче.
Як? Та перш за все інформуванням: побачив несправедливість - сповісти про неї (припарковано не по правилам авто, викидання сміття у не відведеному місці, порушення законів роботодавцями). Звичайно поодинокі звернення погоди не зроблять, але якщо явище набуде масового характеру проігнорувати його буде неможливо.
Не будьте байдужими, адже саме від нас залежить майбутнє нас і наших дітей.
